Цитаты Иван Павлович Багряный.

Ми є. Були. І будем Ми! Й Вітчизна наша з нами — Поема «Меченосці»

Не іменуй же мене поетом, друже мій! Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі…

Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині — це категорія злочинців, до якої не належав і не хочу належати. Не іменуй же мене поетом, бо слово поет скорочено стало визначати: хамелеон, проститутка, спекулянт, авантурник, ледар… — У вступі до поеми «Аве Марія».

Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибирати першу для доведення прикладом. — Наголошує у творі «Сад Гетсиманський»

Я один із тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть вертатися додому, під большовизм, дивуючи тим цілий світ. Я є українець, робітник з походження, маю 35 років, уроджений на Полтавщині, зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі, утікаючи перед репатріяційними комісіями з CCСP, що хочуть повернути мене на «родіну». — З памфлету «Чому я не хочу вертатись до СССР?»

Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що я люблю свою Вітчизну. А любов до Вітчизни, до свойого народу, цебто національний патріотизм, в СССР є найтяжчим злочином. Так було цілих 25 років, так є тепер. Злочин цей зветься на більшовицькій мові — на мові червоного московського фашизму — «місцевим націоналізмом».

Стільки задумів лежить нездійснених, вже виношених, вже розпрацьованих, але не доведених до завершення речей! І чи зможу я їх завершити з угробленим серцем! — з дірявими легенями! І з такою несамовитою втомою, що хочеться просто стати каменем і не рухатися вічність.